Мороз

Я відчуваю холод. Мороз. Вітер допомагає проникнути морозу крізь усі мої одежі й заморозити мене. Я відчуваю, як мої щоки, пальці рук холонуть і мерзнуть. Зникає бажання рухатися, хочеться згорнутися калачиком і заснути.

7:30 ранку, на небі, на блідо-блакитному, майже білому, висить сріблястий місяць – таке велике блюдо. Дивно, чому сьогодні вранці я бачу місяць? Вчора перед сном читала есе про нього і згадала, як я його люблю. І ось сьогодні він вітає мене.

Привіт, велике й овальне блюдо. Давно не бачились. Я скучила. І ось я вже відчуваю і холод, і захоплення. Захоплення ранком, місяцем.

О, диво! З протилежного боку неба з’являється золотий сонячний диск. "А як же я? Про мене забули?" – усміхається сонце. Усміхаюся і я. Біжу. Повітря від морозу якесь особливо свіже і чисте, біжиться легко. З’являється відчуття легкості польоту – я птах.

Мороз, сонце і місяць, бездонне блакитне небо – і я, ніби птах, лечу назустріч Життю, з широко розкритими крилами. Я готова. Я ширяю! Я відчуваю тебе, моє Життя! Я люблю тебе!