Я танцюю своє життя...

Іноді трохи краще, а іноді й гірше, але в будь-якому випадку це мій танець!!! Крок вправо, крок вліво, поворот. Нові люди та події.

З одними хочеться кружлятися нескінченно, але це неможливо. З іншими, як у танго, яскраво з перчинкою, гостро і смачно, але водночас немає сил це припинити. Розумом розумієш, що в цьому немає майбутнього, просто кружлятись надійно і спокійно. Тиха життя, і не так багато, трошки прісна.

Ходити і думати, я ж людина, у мене немає крил, щоб літати. А якщо я роблю крила, то мені мало, так низенько біля землі, щоб, якщо впасти, то не розбитися. Мені треба туди, до сонця, як Ікар.

Ніщо не залишається тим самим.

Ми живемо ради емоцій та вражень, які переживаємо. Кожна емоція — це яскрава фарба. Прожити її насичено, смакуючи всі принади цієї емоції.

Головне — не затримуватись на жодній.

Життя — це танець!!! Давайте потанцюємо так, як ніби знаємо, що це мій останній танець у житті, скажемо слова, ніби це останні слова в моєму житті. Що ви тоді відчули і що сказали?

Спробуйте, це вправа, вона дуже бадьорить і робить енергійнішими та радіснішими!!!